Жовтневий районний суд м. Харкова

61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 45

Позивач:

________________

Паспорт громадянина України Серії __ № ___

РНОКПП _______

Адреса: __________________

_Тел.: _____________________

Відповідач 1:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "______________"
Код за ЄДРПОУ: _____

Місцезнаходження: ____________________

Засоби зв’язку невідомі

Відповідач 2:

Департамент реєстрації Харківської міської ради

Код за ЄДРПОУ: 40214227

Місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7

Засоби зв’язку невідомі

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та зобов’язання вчинити реєстраційні дії

I. Підстави для припинення трудових відносин

___________ (ПІБ) (далі – Позивач) протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальні «_________» від _______ був обраний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «________» (Код за ЄДРПОУ _________, місцезнаходження: __________________) з ________ (дата).

На підставі та на виконання наказу № __ від _______ (дата) Позивач приступив до виконання обов’язків директора ТОВ «______» за сумісництвом з ______ (дата) (про прийняття _______ (ПІБ) на посаду директора в трудовій книжці останнього міститься відповідний запис (копія трудової книжки міститься в додатках до цієї заяви).

________ (дата) Позивач звернувся із письмовою заявою про звільнення за власним бажанням до учасників Товариства: _______________ (ПІБ учасника № 1) та ___________ (ПІБ учасника № 2) відправивши вказану заяву поштою з описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення за адресами учасників (засновників), що вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (Трек-номери поштових відправлень: _________ та ______). У заяві про звільнення Позивач просив звільнити його з посади директора ТОВ «_____» за власним бажанням з _______ (дата). Дата бажаного звільнення була обрана з урахуванням двотижневого строку, передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

До того ж, у вказаній вище заяві Позивач просив провести загальні збори учасників Товариства протягом двох тижнів від дати, вказаній у цій заяві (_______ (дата)), та розглянути на них питання звільнення його з посади директора та обрання нового директора Товариства.

До того ж, в якості додатків до заяви було направлено повідомлення про скликання Загальних зборів учасників Товариства з додатком до нього (наказ № __ про скликання Загальних зборів учасників Товариства від _______ (дата)), чим повідомив про скликання Загальних зборів учасників Товариства _______ (дата)  о 10 год 00 хв за місцезнаходженням Товариства: __________________ задля розгляду та вирішення наступних питань порядку денного:

1. Про обрання голови загальних зборів учасників Товариства.

2. Про звільнення _________ (ПІБ) з посади директора Товариства.

3. Про обрання нового директора Товариства.

4. Про призначення уповноваженого для проведення державної реєстрації вказаних вище змін в уповноважених органах.

За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення за вказаними вище трек-номерами не були вручені адресатам та з _______ (дата) знаходяться у точці видачі/доставки (копія роздруківки додається).

Враховуючи викладене вище, незважаючи на відправлені Позивачем документи, ________ (дата) загальні збори учасників ТОВ «______» не відбулися у зв’язку із неявкою обох учасників Товариства, про що Позивачем було складено відповідний акт (копія додається). У зв'язку з неявкою учасників ТОВ "___" на загальні збори Позивач позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

До того ж, учасниками Товариства було проігнороване прохання Позивача, викладене у заяві про звільнення за власним бажанням, щодо скликання загальних зборів учасників для розгляду на них питань звільнення його з посади директора та обрання нового директора Товариства, - про скликання/проведення Загальних зборів учасників ТОВ «_______» Позивача ніхто не повідомляв.

Враховуючи вказане вище, загальні збори учасників Товариства порушили право на працю Позивача, а саме право на припинення трудових відносин, як його невід’ємну складову частину.

Має місце порушення трудових прав Позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» (далі та текстом - «Закон») вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону кожен має право на вільно обрану зайнятість. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону держава гарантує у сфері зайнятості, зокрема, вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Кодексу законів про працю України (далі за текстом – «КЗпП України») відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Позивач доклав усіх зусиль задля реалізації свого права на припинення трудових відносин, - виконав вимоги КЗпП України та ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо порядку припинення трудових відносин з ініціативи працівника, однак внаслідок бездіяльності Відповідача 1 – Позивач не може припинити трудові відносини з ним та повною мірою реалізувати своє право на працю.

Судова практика однозначно кваліфікує таку ситуацію як порушення вимог трудового законодавства. Так, Верховний Суд під час розгляду аналогічної справи у у Постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц зазначив:

«Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку з неявкою учасника ТОВ "Укркеш" - КОВ "Алгетус Холдінгз Лімітед" на загальні збори він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Посилаючись на передбачену статтею 22 КЗпП України заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, просив у судовому порядку припинити його трудові відносини з ТОВ "Укркеш" на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Судом установлено, що ТОВ "Укркеш" не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.»

Таким чином, керуючись ст. ст. 22 та 38 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю (роботодавець) не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення особи з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Таким чином ТОВ «________» в особі його учасників своєю бездіяльністю позбавили Позивача права вільного вибору місця, виду діяльності та роду занять, порушили його трудові права, гарантовані Конституцією та законами України.

У зв’язку з наведеним наявні підстави для задоволення позову про припинення трудових відносин з ________ (дата).

II. Щодо можливості звернення до суду за захистом порушених прав Позивача. Визначення способу захисту порушених прав Позивача.

Відповідно до ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них). Таке ж положення міститься і в статуті ТОВ «_____», а саме відповідно до п. __) п.п. ______ статуту до компетенції Загальних зборів учасників належить в тому числі і обрання одноосібного виконавчого органу товариства.

Відповідно до п.п. ____ п. ___ статуту ТОВ «______» повноваження директора можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового директора або тимчасово виконуючого його обов’язків.

Однак, враховуючи факт бездіяльності учасників товариства, незважаючи на звернення та прохання Позивача, – загальні збори учасників товариства щодо розгляду питання звільнення Позивача з посади директора товариства не відбулися, відповідно – Позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на звільнення (як одне із складових частин права на працю). Єдиний орган, який відповідно до вказаного вище закону, повинен забезпечити реалізацію права на працю Позивача (в тому числі права на припинення трудового договору з ініціативи працівника) – ігнорує законні вимоги Позивача, чим порушує права останнього.

Враховуючи, що Позивачем було дотримано всіх вимог чинного законодавства України щодо ініціювання процедури звільнення за власним бажанням, враховуючи як норми трудового (КЗпП України), так і корпоративного (ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») законодавства, останньому не вдалося реалізувати та захистити свої трудові права, а тому можна зробити висновок, що Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить ефективного способу захисту порушених прав Позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Cуд, розглядаючи аналогічну справу, дійшов до такого висновку (Постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц):

«Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади директора ТОВ «Укркеш». Однак, згідно зі статутом ТОВ «Укркеш» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА1 і ТОВ «Укркеш», колегія суддів вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин ОСОБА1 з ТОВ «Укркеш» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.»

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.»

Верховний Cуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 201/1384/16-ц) в ході вирішення схожої справи дійшов такого ж висновку щодо необхідності обрання Позивачем ефективного способу захисту:

«В оцінці належності обраного способу захисту Верховний Суд врахував, що згідно зі статутом ТОВ «ПСРВО «Цветмет» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що позивач обрав неналежний, неефективний та не передбачений законом спосіб захисту порушених прав, виходячи із встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи, що позов обґрунтовувався тим, що трудові відносини не можуть бути припинені із позивачем у звязку з відсутністю кворуму на загальних зборах, то зобовязання товариства звільнити ОСОБА_1 з посади генерального директора не призведе до поновлення порушених прав, оскільки, як визнають сторони, невирішення такого питання загальними зборами ТОВ «ПСРВО «Цветмет» зумовлене об`єктивними причинами, зокрема, відсутністю кворуму внаслідок смерті учасника товариства, якому належало 79, 17%, а також наявністю спору між спадкоємцями з приводу спадщини у вигляді частки у товаристві.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА1 та ТОВ «ПСРВО «Цветмет», Верховний Суд вважає, що **ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між ОСОБА1 та ТОВ «ПСРВО «Цветмет» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.»**

Таким чином, Позивачем обрано спосіб захисту, який Верховний Суд вважає ефективним і таким, що не суперечить закону.

III. Щодо залучення органу державної реєстрації як відповідача у справі.

Верховний суд, у своїй постанові від 03.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц) вказав:

«Крім того, ОСОБА_1 пред'явлено вимогу про зобов'язання виключити з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запис про нього у графі "ПІБ керівника юридичної особи" та у графі "ПІБ осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" ТОВ "Укркеш".

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині першій статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов'язання вчинення реєстраційних дій.»

У вказаній вище постанові Верховний Cуд дійшов висновку, що в таких справах необхідно залучати відповідний орган державної реєстрації.

Позивач вказав у якості Відповідача-2 Департамент реєстрації Харківської міської ради та просить суд зобов’язати його вчинити реєстраційні дії, а саме виключити (видалити) із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запис про Позивача як директора ТОВ «______» у графі «Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи» у зв’язку із припиненням трудових відносин між Позивачем та Відповідачем 1.

З огляду на викладене вище, лише звернення до суду із цією позовною заявою з позовними вимогами про припинення трудових відносин між Позивачем та Відповідачем 1 та зобов’язання державного реєстратора вчинити реєстраційні дії забезпечить ефективний захист порушених трудових прав Позивача.

IV. Процесуальні питання

1. Щодо предметної та суб’єктної юрисдикції даної справи: розмежування трудового та корпоративного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Верховний Cуд України у складі судді Верховного Суду України О. І. Потильчак та начальника управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України І. В. Бейцун, зробив узагальнення судової практики на тему «Практика розгляду судами корпоративних спорів» і з цього приводу вказав наступне (Лист Верховного суду України від 01.08.2007):

«У результаті аналізу судової практики встановлено, що досить складним є також питання чіткого розмежування корпоративних та трудових відносин, оскільки правовідносини, що виникають між одноособовим виконавчим органом та господарським товариством, регулюються і нормами трудового права, і нормами цивільного та господарського права. Відповідно у господарських судів та загальних судів склалася неоднакова практика щодо підвідомчості (підсудності) цієї категорії справ.

При вирішенні питання про підвідомчість (підсудність) аналогічних категорій спорів судам необхідно керуватися тим, що справи у трудових спорах між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства - фізичною особою і господарським товариством є підвідомчими (підсудними) загальним судам.»

Як випливає зі змісту ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Також відповідно до ч. 4 ст. 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

При вирішенні питання про те, чи є спір, який виник між вказаними особами, трудовим, судам необхідно керуватися положеннями гл. XV КЗпП "Індивідуальні трудові спори". У зв'язку з цим спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також тими членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку позовного провадження загальними судами як трудові спори.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України Трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КЗпП України комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються.

Враховуючи, що число працюючих у Відповідача 1 менше 15 осіб, Позивач з метою захисту своїх порушених прав може звернутися тільки до суду.

2. Щодо підсудності даної справи Жовтневому районному суду м. Харкова.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідач 1 (ТОВ «______») згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: ____________ (Новобаварський район м. Харкова - до перейменування об’єктів топоніміки міста Харкова мав назву «Жовтневий район»). Із урахуванням вказаного вище, справа підсудна Жовтневому районному суду м. Харкова.

3. Щодо дотримання Позивачем встановленого законом строку для звернення до суду

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 зі змінами та доповненнями у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об’єктом поштового зв’язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» — 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази — відповідно до укладених угод. (Правила знаходяться на офіційному веб-сайті Укрпошти за електронною адресою: https://www.ukrposhta.ua/ua/pravyla-nadannia-posluh-poshtovoho-zviazku. )

Заяву про звільнення, повідомлення про скликання загальних зборів та наказ про скликання загальних зборів Позивач відправив поштовим відправленням з описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення _______ (дата) всім учасникам Товариства окремими листами. (Трек-номери поштових відправлень: ______ та ______).

За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення за вказаними вище трек-номерами не були вручені адресатам та з ______ (дата) знаходяться у точці видачі/доставки.

Враховуючи, що Відповідач 1 в особі учасників (засновників) Товариства не отримав документів, що були відправлені Позивачем (в тому числі і заяви про звільнення за власним бажанням), а також місячний строк зберігання поштових відправлень у відділеннях поштового зв’язку, порушення трудового права Позивача (а саме – права на припинення трудових правовідносин) розпочалося ______ (дата) (після спливу місячного строку зберігання поштових відправлень у відділеннях поштового зв’язку) і продовжується станом на сьогоднішній день.

Таким чином, Позивачем дотримано тримісячний строк для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

4. Щодо судових витрат

Понесені Позивачем судові витрати складаються з сплаченого судового збору.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 Закону України « Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою – судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270 гривень.

Таким чином, судовий збір у даному випадку становить 0,4*2270,00= 908,00 грн.

Квитанція про оплату судового збору міститься в додатках.

5. Інше

Обов’язковий досудовий порядок врегулювання таких спорів законом не передбачено, заходи досудового врегулювання спору не проводилися, заходи забезпечення позову та забезпечення доказів до подання позовної заяви не здійснювалися. Позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього ж Відповідача 1 та або Відповідача 2 з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 3, 22, 38, 221